Виставка “Місто, якого немає…” у місті Івано-Франківськ

Денис Трофімов (фотографії) і Юрій Бакай (фотографії, інсталяції)


Будь яке старе місто – завше прекрасна тканина для різноманітних фотографічних вправ і насолоди для вправного ока. В будь якій частині світу існують міста і містечка, що є прихистком для романтиків і ностальгуючих за старовиною фотографів. Особливо, якщо тлін і обдертий тиньк, чи напівзруйнований декор попередніх епох лише додає уяви і повертає нас в казковий час казок та ілюзій. Реставратори і історики, уважно спостерігаючи за процесом старіння і зникнення, намагаються зупинити плин часу і приблизити нам епохи, що багаті як на нові відкриття так і на прогнозоване майбутнє. Однак важко зупинити час особливо, коли мешканці і містяни, натхненні завойовницьким шалом, не бажають і не сподіваються побачити своє відображення в тонкій і насиченій тканині міста, що мало багато різних облич ще до їх сюди приходу і дотепер природнім чином все ж збереглись. 
Будь які зміни на обличчі міста не відбуваються водночас. Це процес постійного процесу розчинення, вживання і адаптації щоразу нового і плекання старого. Часи приходять нові і вимагають та й будуть щоразу настійливіше вимагати розповіді про минуле. 
Наше місто пережило багато катаклізмів і руйнацій. Відбудов і реконструкцій. Появу і реалізацію абсолютно фантасмагоричних містобудівельних ідей. І щоразу людям, що перебували у ньому доводилось рахуватись з генетичною пам’яттю про всіх попередників, хто створював, плекав, наповнював місто новими смислами і новими, хай незначними, формами.
На жаль у старому Станіславі не відбулось такого розмаху живописного, чи графічного фіксування архітектурного середовища впродовж недовгої його історії. Так як це було в оточуючих містах і містечках Галичини і особливо у Львові. Не склалось школи урбаністичних художників. Натомість бурхлива історія останніх півтори сотні років економічного розвитку надала безліч фотографічних літописів. 
Впродовж історії міста з появою можливості фотографувати і запам’ятовувати історичні епізоди і фрагменти накопичувався фактаж і протокольні свідчення, які щоразу нас будуть повертати до порівнянь з первинними станами. Мешканців турбували і турбуватимуть питання спадкоємності і нашого права присутності у цьому історичному тлі.
Денис Трофімов не перший і не останній з фотографів, що був спокушений насиченою тканиною середовища старого Станіслава. Фотографуючи впродовж років елегантні архітектурні фрагменти і цілі споруди-пам’ятки зумів зберегти здатність впродовж довшого часу переповісти про невловиму елегантність, артистизм і чарівність нехай провінційного, але фатально знакового галицького містечка. Очевидно, що така довготривала лабораторна і до певної міри дослідна робота спостерігача виразилась у послідовних секвенціях на тему ентропії і згасання.
Попри всю публіцистичність і позірну репортажність теми втрати минулого і недвозначного заклику громадянина до порятунку спадщини, виразно звучить натхненний погляд художника на особливу привабливість зникаючого шарму міста. 
Ця виставка є і закликом до сумління містян, і викликом всім попереднім і наступним очільникам і господарям міста. Це і показ різноманітних і різностильових архітектурних елементів, яким перенасичена Станіславська урбаністична фактура і емоційне співпережиття втрати. 
Ігор Панчишин

P. S.
Даний проект Дениса Трофімова (фотографії) і Юрія Бакая (фотографії, інсталяції) вже двічі експонувався в Івано-Франківську: на огорожі Палацу Потоцьких (травень 2016) по вулиці Шпитальній 5 і в Обласній універсальній науковій бібліотеці імені Івана Франка (березень-квітень 2017) по вулиці Чорновола 22.

Проект реалізовано за сприяння Ігоря Микитюка.

Окрема подяка Іванові Бондарєву, Галині Максимців, Ларисі Поліщук, Зеновію Федунківу за підготовку описового матеріалу до світлин.