Фотовиставка Володимира Гарматюка "Спонукання до причетності" у місті Івано-Франківськ

Фотовиставка Володимира Гарматюка "Спонукання до причетності" - фото
Дата початку: 15 червня 2017
Дата кінця: 29 червня 2017
Для того, щоб підписатися на події, будь ласка, авторизуйтесь через соціальні мережі

«…поспішаймо любити людей
бо так швидко відходять
залишають по собі капці
і мовчазний телефон
марнота марнот
теліпається битим шляхом
а щось насправді важливе
зникає як сон
і тоді западає тиша –
така нестерпно лунка
така кришталева
наче народжена з того відчаю
коли ти думками із тим кого
вже немає
(Ян Твардовський)
Коли є можливість, я стараюся взяти із собою фотоапарат. Я не є професійним фотографом, не маю
спеціальної освіти. Я люблю ловити моменти, які мені видаються цікавими. Пізніше, переглядаючи те,
що потрапило в кадр, я іноді знаходжу ті змісти, яких міг не зауважити під час зйомки. Дещо
виставляю на профілі у фейсбуку. З реакції людей розумію, чи воно того вартувало. Є кілька
авторитетних для мене людей, чия думка мені важить. Сюжетів не шукаю. У моїх «авторитетів»
складається враження, що сюжети знаходять мене.
Люблю спостерігати за людьми і ловити їх у кадр. Коли вони цього не очікують. Тоді вони є самими
собою. Неприкритими і щирими. Не всім це подобається.
Іноді люди бачать, що я їх фотографую. Переважно нічого не кажуть. Іноді віддаю їм файли. Задарма.
Дехто дякує. Дехто нічого не відписує. А дехто відмовляється.
Колись, роблячи титри для одного з фільмів на Перегляд сучасного польського кіно, я познайомився
із віршами Яна Твардовського. То був фільм про священика Яна Твардовського, розказаний людьми, у
житті яких він так чи інакше з’явився. Можна сказати, через той фільм він з’явився і в моєму житті.
Рядки з його вірша «Поспішаймо» я взяв собі за епіграф.
Дружина сказала: «то знову вниз». Нагадуючи про те, що мої сюжети – за визначенням знайомої
фотографині – надто похмурі.
Я відповів: «в тому й суть, що вверх». «Поспішайте», carpe diem. Бо за всякими дрібними
буденнощами, зловити і ув’язнити які ми женемося, від нас утікає щось важливе. І люди, які стають
невільниками моїх сюжетів, також в ті моменти женуться за своїми. Я сам це розумію, хоча й сам
перебуваю у полоні «буденностей». Ці фото - це свого роду самонаказ чи що..

Перегляди 46

Відгуків немає.
Ви можете бути першим:

Додати відгук