Виставка "Під твій покров..." у місті Івано-Франківськ

Виставка мистецьких ікон і процесійних хрестів XVIII−XIX ст. з колекції Архікатедрального і Митрополичого Собору Воскресіння Христового Івано-Франківської архієпархії УГКЦ.

В осінній цикл святкувань літургійного року в традиції Східної Церкви на Україні входять два величні свята – це Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього та Покров Пресвятої Богородиці. Ці два празники тісно пов’язані з історією та християнською культурою Візантії. Проте належного пошанування вони отримали в Київській Русі. Наприклад, пам’ять Покрову Пресвятої Богородиці на Русі почали відзначати вже у XII ст., а Воздвиження – з дайдавніших часів. Крім того вітчизняні ікономалярі саме ці два свята відображали в багатоярусних українських іконостасах де зустрічаємо симбіоз західно-європейської ренесансово-маньєристичної і бароково-рокайлевої естетики з поєднанням східно-християнської ортодоксійної теології. На Прикарпатті митці у XVIІ−XIХ ст. по-особливому ставилися до сакрального малярства в цілому та церковних композицій зокрема. Довершеність і краса завжди вирізняли український церковний живопис з-поміж інших країн православного ареолу. Формування іконографічного мистецтва в західноукраїнському регіоні досить сильно залежало як від етнографічних, так і від західноєвропейських культурних впливів. На жаль, дуже багато мистецьких творів Галичини було втрачено в часи лихоліть Першої та Другої світових воєн.

З історії зображення "Розп’яття Христового" дізнаємося, що християни східної традиції вшановують пам’ять про Воздвиження Чесного Хреста Господнього 27 вересня (14 вересня за старим стилем). Цей празник належить до 12-ти великих свят Східної Церкви та має один день передпразництва та 7 днів попразництва. Дипломовані історики вважають, що передусім дві події лягли в основу встановлення цього свята: віднайдення у IV ст. Хреста, на якому розіп’яли Ісуса, та повернення цього хреста з Персії до Єрусалиму у VII-му ст. Саме слово "воздвиження" означає "піднесення", тобто урочистий обряд почитання та прославляння Хреста Господнього. У VII−IX ст. Ісуса Христа церковні ізографи подавали урочисто прославленим, живим (з лат. "Christus Тriumphant" – "Христос−Тріумфатор"). І тільки починаючи з Х ст. Тіло Боже представляється глядачам й молільникам мертвим на хресті. У Латинській Церкві звично було малювати особу Ісуса Христа з пробитими ногами, причому кожна стопа прибита окремо й окремим ржавим цвяхом. Зате візантійці тут також виявилися з відмінними думками: ноги Господа Ісуса Христа були схрещені й прибиті одним довгим цвяхом. Важливо згадати, що з кінця XIII ст. – початку XIV ст. у католицьких мистецьких колах починають вводити новації щодо зображення Спасителя на хресті. Латинники подають зображення пробитих ніг одним цвяхом.

Свято Покрови − давнє українське свято. На території України найстарішою церквою, яка присвячена святу Покрова, є Покровська церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 р. як фортеця. Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно 18 століття, вціліли до нашого часу. Перлиною української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 р., у стилі українськог бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, що зведена у 1766 році видатним Григоровичем-Барським.